Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов небесна сотня АТО
Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 18.08.2017
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
Google+

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов Залишенець 
всплытие фото при нажатии на неё

НОВИНИ

Форма входу

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов ЕРА 5канал ТВІ Молоде
Головна » 2015 » Вересень » 16 » Звідки те все
11:00
Звідки те все

Звідки те все

(Штрихи до портрета Анатолія Загравенка – поета, прозаїка і драматурга, автора книги «Вкраїна зачекалася на вас…»

Творчість українського письменника Анатолія Загравенка від її початку, ще в далекому 1967 році, та першої публікації у журналі «Жовтень», де на той час редактором відділу працював знаменитий національний класик красного письменства, майбутній Герой України Дмитро Павличко, до сьогоднішнього дня тісно пов’язана із священним іменем України, утвердженням її державної незалежності, набуттям визнання у всьому світі.

Рецензію до рукопису першої поетичної книжки «Іскрини дощу», котра вийшла у 1900 році в Дніпропетровському видавництві «Промінь», написав вибагливий Микола Сом, тодішній працівник Кабінету молодого автора письменницької спілки, однокурсник знаменитого Василя Симоненка, палкий шанувальник його творчості, знавець біографії поета.

Першою схвальною рецензію відгукнувся на ту книгу широко відомий український письменник Володимир Лучук. Тоді ж він і відібрав три поетичні твори поета для об’ємної антології про рідну мову «Свого не цурайтесь», котра вийшла у світ уже після його смерті у  тернопільському видавництві «Богдан» в роки української державної незалежності.

Анатолій Загравенко свого часу закінчив відділ поезії Літературного інституту імені О. М. Горького, що в місті Москві, відділення журналістики Київської вищої партійної школи, видав збірники поезій «Спадок», «Дике поле», «Меди полинові», «Доля», «Сповідь», «Часослов», «Щастя», «Майдан», «Пошук». В останні роки були видані «Поеми», досить об’ємний двотомник «Твори» не лише з поетичними, а й з драматичними та прозовими творами. Став письменник лауреатом премій імені Юрія Яновського та Євгена Маланюка, свого земляка.

Поетична книга «Вкраїна зачекалася на вас…» характерна для щільно наснаженої громадянсько-патріотичною тематикою творчості літератора. Її всю, від першої до останньої сторінки, можна було читати на Майдані в дні революції Гідності. Таку характеристику виданню давали усі, хто його тримав у руках. Автор адресував свою книгу молоді. Саме напередодні революційних подій у Києві вона розійшлася по Україні, головним чином у школи та бібліотеки, виготовлена на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення за програмою «Українська книга 2013 року». Читаються патріотичні твори письменника і безпосередньо в бліндажах та окопах захисниками України від сучасних прокремлівських окупантів та утверджувачів на українській землі фашистськоликого новоросійства.

Усе це є не випадковим. Адже ще будучи студентом московського літвузу, Анатолій Загравенко не тільки ретельно вивчив, а й власноручно переписав з метою розповсюдження дисидентську рукописну працю Івана Дзюби «Марксизм чи русифікація?». Рукопис читали друзі, знайомі. У той час за це могли дати не менше восьми років мордовських таборів. Адже лише за наведених у студентській аудиторії декілька цитат із неї позбувся членства у Спілці письменників, всіх наукових звань та місця роботи кіровоградський науковець та літератор Микола Смоленчук. А відомий київський поет Василь Рубан тільки за те, що передрукував ту працю на машинці, був засуджений на вісім років. У той час Анатолій Загравенко відмінно знав, палко захоплювався і пропагував серед літгуртківців новаторські твори Василя Симоненка, одного із фундаторів шестидесятницва. Про це потім зворушливо згадає у своїй передмові до книги поезій гайворончанки з Кіровоградщини Марини Джус «Я бігла за журавликом» (Київ, видавництво «Задруга» , 2013 р., стор. 12) журналістка, працівниця культури Любов Панченко: «Анатолія Загравенка знаю дуже давно. Він був моїм поводирем у світі літератури. За руку – ще дитину – увів у розгромлений вандалами «Собор» Олеся Гончара, відкрив очі на справжнього (не заідеологізованого ) Тичину, допоміг придбати «Тишу і грім» Василя Симоненка… Та й сам він – поет із власним голосом (має більше десятка книг), професійний літератор (закінчив Московський Літературний інститут ім. О. М. Горького), тож його авторитет, як і принциповість, для мене безумовні».

Будучи редактором Знам’янської міської газети на Кіровоградщині, журналіст і літератор Анатолій Загравенко сміливо утверджував українську національну ідею, усіляко сприяв діяльності прогресивних патріотичних громадських організацій. Ось як дослівно про це згадував авторитетний громадський активіст-рухівець, талановитий митець, прийнятий у ряди письменницької спілки посмертно, Микола Петров: «Широкого розмаху набрало розповсюдження рухівської преси. 815 примірників «Думки» зуміли поширити передплатою рухівці та їхні прихильники в 1995 році. У цей же час розпочалася й кампанія на захист міської газети, на яку чинили шалений тиск колишні можновладці та партноменклатура. Газета послідовно і неухильно проводила державницьку лінію, захищала політику демократії та реформ. Особливу лють вчорашніх викликала постать і позиція її редактора Анатолія Загравенка. Брехня, наклепи, прямий шантаж – ось та зброя, до якої вдавалися вороги нової України, реставратори Союзу і КПРС. Нам вдалося не тільки переконати громадськість у правоті позицій газети та її редактора, а ще й домогтися позбутися її ганебної назви «Серп і молот». (Журнал «Вежа», №28. 2011 р.).

Тож нічого в тому дивного, що пише Анатолій Загравенко драми як не про страдницький шлях Василя Стуса, то про Голодомор 1933 року, повісті та оповідання про війну, що її бачив на власні очі, про нинішні українські будні, звертається у своїх поезіях до героїки минулого і сьогодення, закликає не тільки любити, а й ревно берегти державну і незалежну Українську Батьківщину.

Не випадково Анатолій Загравенко є автором не якихось інших, а саме оцих поетичних рядків:

Державо, як ві сні з’явилась ти неждано,

немов голодним хліб чи спраглому вода.

Незвично ще синам, що не дзвенять кайдани

і зла не завдає насильницька орда.

 

Та сон на те і сон, щоб мучити й жахати.

І заповітний цей не виняток між них.

Десь щойно дівся Бог і лізе чорт рогатий,

і, вражий, норовить мені забити дих. 

 

І душу топче знов, і злісно так регоче,

а що, мовляв, діждавсь, то порадій тепер,

як чорне вороння клювати ладне очі,

й куди не озирнись, скрізь – пащі ненажер.

 

Та знаю я в тім сні, що Бог усе те чує,

що великодні все ж таки настануть дні. 

Вже взято меч і щит, блищить на сонці збруя.

І їде не в обхід Георгій на коні.

Ці трепетні рядки написав поет ще в мирні дні Української національної незалежності. Однак вони не втратили актуальності і тепер, у час кривавих випробувань, тяжкого протистояння новітнім промосковським загарбникам.

Тамара Мусіч, читачка, патріотка України. м. Черкаси.

Переглядів: 143 | Додав: mayboro | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar