Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов небесна сотня АТО
Вітаю Вас Гість!
Середа, 18.10.2017
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
Google+

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов Залишенець 
всплытие фото при нажатии на неё

НОВИНИ

Форма входу

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов ЕРА 5канал ТВІ Молоде
Головна » 2015 » Вересень » 16 » Українізація юності
10:45
Українізація юності

Українізація юності

(Про книгу Анатолія Загравенка «Вкраїна зачекалася на вас…»)

Анатолій Загравенко шлях у літературу розпочинав з поезій. Його перші публікації з’явилася у львівській обласній молодіжній газеті та  журналі «Жовтень» ще у 1957 році. В наші дні він упевнено заявив про себе ще й як драматург та прозаїк. У творчому арсеналі письменника одинадцять поетичних видань, не менше як по сто і більше віршів у кожному, поеми, двотомник поезії, драматургії і прози та книга для дітей і юнацтва «Вкраїна зачекалася на вас…», видана на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга» 2013 року. Видано книгу у кіровоградському видавництві «Мавік». Двотисячним накладом вона розійшлася по всій Україні, потрапивши переважно на книжкові полиці бібліотек для юнацтва та шкільних.

У збірнику зібране все краще, створене письменником за півстоліття на патріотичну тематику для покоління, котрому належатиме визначальна роль у державному будівництві та утвердженні соборної Української держави. Складається книга на 24,41 умовних аркуша з трьох частин: «Синівська висота», «Розмежування» та «Сонети».

«Обов’язок кожного покоління – народити і виховати гідних нащадків. За радянських часів ідеологічні інститути культивували патріотизм в розумінні вишколення гарматного м’яса на випадок нападу агресора. Про національну гордість заборонено було не тільки писати й говорити, а й думати. Ареал художніх досліджень письменника не тільки український світ, що надає творам планетарного, уселюдського звучання. Патріотичні поезії митця-степовика пропонуються насамперед юному читачеві, який стає на шлях будівничого українського майбуття» – такими словами характеризують видавці творчу працю Анатолія Загравенка.

Поет не просто адресує свої твори молоді. Він з перших же рядків заявляє про свою кровну невідривність від неї.

О вир чуттів і помислів високих!

Увесь я там, де вітер молодий.

Ось перші краплі, як жадані кроки.

Не хтось, а я накликав їх сюди.

 

Низькі й холодні хмари  – мов камінні.

І, як з відра, уже полоще дощ

на півпланети і на всю Вкраїну,

на темінь поля й золотавість площ.

 

Дубів могутніх відчайдушні жести.

І краплепад по листю виграє.

І в тім натхненно-владному оркестрі

мій серця стук і дихання моє.

У послідуючому творі поет не випадково наголошує на тому, що він «не Стецько, що не пам’ятає свого роду», тому «ніякий сталініст не переліпить на свій зразок його розум і чуття». Така провідна ідея книги.

Ідеалом поета є ще первісні люди, котрі відчули себе волелюбним родом і пильно чатували щойно завойовану свободу, послідуючі покоління, що змушені були тримати на підхваті пістолі і шаблі, нерідко навіть у жупанах і спати, очікуючи віроломних ворожих нападів. Далі спливають картини, коли у повоєнній українській хаті сімейно читається Шевченків «Кобзар», хвилюючих відвідин Чигирина, де хоч хтось один та був там з поетового роду.

То гинуть у боротьбі з ненависними ворогами українці часом навіть за те, що подав шмат хліба полоненому, то в партизанському загоні справляють весілля, то хтось один, вже по війні, відверто протестує проти Сталіна, за що надбає передчасну загибель на Колимі. На те вони й українці, щоб ціною свого життя утверджувати незламність та священну любов до Батьківщини, гинучи на палях, як узяті в полон запорожці, чи повертатися з чужин у цинкових домовинах під невтішний плач матерів, масово гинути в голодоморах, штучно влаштованих більшовицькою владою. Проте саме вони перемагають. Бо чи не є свідчення тому, що залітний німець, забігши до селянської оселі, уже не вимагає «яйки» та «млеко», а шукає порозуміння, старається виправдатися перед тими, кого ще донедавна по-фашистському зневажав, маючи за нижчу расу. Тепер він твердить, що Гітлерові капут, що війна це недобре, що в нього самого є сім’я та діти.

Ліричний герой поета нерозривно зв’язаний зі своїм народом, з його славною, хоч і здебільшого трагічною давниною, а нині вже й соборним сьогоденням. Звідти черпаються незламні моральні та фізичні сили. Підтвердженням тому є поезії «Республіка», «Запорожець», «Гетьман», «Полуботок», «Гідність», «Переродження», «Бій», «Причетність», «Козацька могила», «Чорний шлях» та сотні інших.

Ліричний герой Анатолія Загравенка, терплячи разом з рідним народом нестерпні лиха та найтяжчі випробування, не грубіє душею, не спустошується і не звіріє, не втрачає головного в собі – людяності.

Начувайся, Гітлере проклятий,

дітлахи з вкраїнського села

лиш фашистів будуть убивати,

мирним німцям не причинять зла.

Українські діти, сторонячись полонених німців, все ж свято пам’ятають, що «з прадавніх часів полоненим ми, вкраїці, не чинимо зла».  

Отож ніскільки те не повинно дивувати, що згодом, вже навчаючись у вузах, саме оці національні особистості самі себе роститимуть інтелектуалами, знаменитими шестидесятниками, що в їх рядах одним із найпримітніших був незабутній поет і громадянин Василь Симоненко.

«Вкраїна зачекалася на вас, лиш з вами їй утвердитись і жити». – звертається Анатолій Загравенко до своїх героїв. Тому саме таку, а не якусь іншу  назву надбала й книга. Моральність, вища святість служіння соборній Українській Вітчизні –  цим вона пронизана від першої до останньої сторінки. Усі, хто брав до рук, гортав, читав цю книгу, відзначали, що її сміливо можна було вголос вселюдно читати на майдані в часи Української Національної Революції Гідности. Це справді так. Книга юних українців робить справжніми синами своєї незалежної Батьківщини, очищаючи їх від чужого і наносного. В цьому її цінність і, безперечно, актуальність не лише в сьогоденні, а й у майбутньому.

Друга частина книги Анатолія Загравенка розпочинається з невеличкої поеми, присвяченої відомому українському письменникові Василеві Бондарю, дієвому рухівцеві, націоналістові за політичними переконаннями. До речі, саме він і є редактором цієї книги. Головна думка цього твору полягає в тому, що остаточної перемоги Український народ  у справі свого державотворення набуде виключно тоді, коли її Президентом стане націоналіст за переконаннями і партійною приналежністю. «Президенте, з націоналістів, я з Вашим обранням вітаю Вас» – проголошує автор, передвіщаючи справді щасливе майбутнє рідному народові. Тоді вже не буде ні ганебної зради, ні огидного дворушництва. Та й увесь наш люд неодмінно стане цілком іншим, справді тим, що його ще більше заповажає світ. А сьогоднішній стан поки є лише безперечним підтвердженням, що тільки це може надійно врятувати українську націю і її державу від імовірної загибелі.

Названий розділ так само багатоплановий, наснажений оригінальними, справді новаторськими творами. Відзначаючи цю рису письменника, маємо на увазі не оте масове, нині так модне, салонно-штучне новаторство на показ, а природне, глибинне, притаманне кращим творам української літератури всіх часів і в першу чергу незабутнього Василя Симоненка. Він мав Божий дар сказати «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». І це було настільки свіжим і новим, що увесь український народ від того став докорінно іншим.

Відчуття саме такого новаторства притаманне й Анатолієві Загравенку. Воно внутрішнє, життєве, а не надумане, штучне, формалістичне. Скажімо, якщо поет пише про те, що український козак полоненого татарина пригощає в корчмі і поводиться з ним як з людиною, а потім ще й відпускає на волю, то хіба хтось, крім Анатолія Загравенка, сказав таке в українській літературі?  Або новела про те, як залітний провідник кочівників пожалів українку і її доньку і не став завойовувати полянське поселення, не є таким же прикладом літературної новизни? Чи українець, що на полтавському полі воював проти своїх, за що надбав прізвище Малоросов, поповнивши тим царські реєстри, хоч раніше мав оригінальне і красиве прізвище Українець, не новий тип в сьогоднішньому літературному процесі? Адже ще й сьогодні в незалежній і державній Україні у нього незчисленно такого роду послідовників. Саме таке новаторство хіба не зрідні симоненківському?

Як на мене, то я б за справжнє новаторство вважав би й ось такі прості та досить влучні рядки поета:

Зрозуміти здатний тільки Бог,

ваші дії, діти України,

що державні множите руїни

замість блиску світлих перемог.

Майстерні, цікаві й так само оригінальні й сонети Анатолія Загравенка, що складають третю, заключну частину книги. Один із них хочеться навести цілком саме тому, що чогось схожого не вдавалося читати в інших письменників.

                                   Чому ж? І ваші проклятущі ймення

державна Україна не забуде,

так само як Пілата чи Іуди,

що їм диявол дав благословення.

 

Ви ж також лепту вносили посильну 

в розор, грабунок, в деструктивні дії.

Людей жахали, як із кубел змії,

всій нації тесали хрест могильний.

 

Ну як то вас таких цілком забути,

малечу вами не лише лякати,

але й на ваших прикладах навчати?

 

В ім’я майбутніх благ і днів безпечних

і щоб нащадок ріс порядним, гречним,

не зайве знати й власних  супостатів.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

Книга Анатолія Загравенка заслуговує на те, щоб бути висунутою на почесну премію імені Василя Симоненка. Вона є помітним явищем у сучасному творчому процесі. Вона повертає в рідне українське лоно майбутню зміну Державної України.

А. Горянський, читач, м. Київ.

 

Загравенко А. Р. «Вкраїна зачекалася на вас…» / А. Р. Загравенко. – Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2013. – 420 с.

Прагнення зрозуміти історичне минуле і знайти своє місце у буремному сьогоденні притаманне кожному з нас. Були часи, коли про національну самосвідомість заборонено було не тільки писати й говорити, а й думати. Пошукам кодів національної культури та історичної пам’яті присвячена збірка віршів кіровоградського поета А. Загравенка «Вкраїна зачекалася на вас…»

Творче кредо письменника у рядках з його сонету:

Я за свободу, тільки не за ту,

коли чорнять брутально батьківщину

на вулиці, в трамваї, в магазині

і навіть на державному посту. 

 

Рівнятись кожен мусить на мету,

що у народі первісно-єдина –

Вітчизна сильна і така ж людина

з душею у шляхетності цвіту.

 

До відвертої розмови і непростих роздумів запрошує кожен авторський вірш. Читай поетичну історію свого роду. Дорослому читачеві

Переглядів: 156 | Додав: mayboro | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar