Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов небесна сотня АТО
Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 18.08.2017
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
Google+

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов Залишенець 
всплытие фото при нажатии на неё

НОВИНИ

Форма входу

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов ЕРА 5канал ТВІ Молоде
Головна » 2016 » Лютий » 11 » Пестушко Костянтин Юрійович (псевдонім Кость Степовий-Блакитний)
07:51
Пестушко Костянтин Юрійович (псевдонім Кость Степовий-Блакитний)

Пестушко Костянтин Юрійович (псевдонім Кость Степовий-Блакитний) 

Село Ганнівка розкинулося на берегах річки Жовтої, яка тихо тече-в’ється через усе  село. Саме між Ганнівкою і Жовтими Водами відбувся вирішальний бій козацького війська Богдана Хмельницького з поляками. У цьому селі 10 лютого 1898 року в заможній родині хліборобів і народився Кость Пестушко, майбутній козацький отаман і військовий діяч.

Після закінчення міністерської двокласної школи до 1915 року навчався в механіко-технічному училищі в Олександрівську (Запоріжжя). Добровольцем пішов на Першу світову війну. Закінчив військову школу, дослужився до офіцерського чину. З 1918 року - в Армії УНР. Був обраний головою волосного революційного комітету в Ганнівці (1920). Переконав мобілізованих у Червону Армію селян об'єднатися в повстанський загін. У травні 1920 року створив та очолив Степову дивізію, яка налічувала від 12 до 18 тисяч бійців. Вів боротьбу з більшовицьким режимом партизанськими методами. Згодом командував Першою Олександрійською повстанською армією, був обраний Головним отаманом Холодного Яру. Повстанський рух під проводом отамана Степового-Блакитного восени 1920 року охопив усю Херсонщину і частину Катеринославщини. Загинув у Ганнівці в бою з підрозділом криворізьких чекістів. Убивство Костя відбулося на очах у його молодшого брата Федора, який пізніше описав героїчну епопею Степової дивізії у книжці “В Херсонських степах”. Останніми його словами були: “Як буде Україна вільною, передайте привіт!”.

За кілька днів перед смертю Кость казав братові: “Вмирати зовсім не страшно, коли знаєш за що. Смерть не така страшна, як хтось думає. Але померти ні за цапову душу – дуже страшно... За таку смерть нащадки проклянуть... Я тільки раз поклявся перед нашим жовто-блакитним прапором вмерти за нього. Вмерти за нашу священну національну ідею збираюсь тільки один раз. Такої смерті й шукаю вже три роки, і я її колись знайду”.

Кость Блакитний знайшов те, чого шукав: він загинув у бою за Україну.

Три дні окупанти не дозволяли поховати Костя. На четвертий день його батько Юрко прийшов по сина.

– Харошева же ти синка васпітал, – з насмішкою промовив комісар.

– Я певен, що ваші батьки також не знають, де ви є і що робите, – похмуро відповів батько.

Комісар дозволив поховати Костя, що й було зроблено, але наступного дня приїхали чекісти, відкопали тіло і повезли до повітового центру. Батько також поїхав. Труну у Кривому Розі відкрили, сфотографували, лише потім Юрій Семенович забрав сина. Вдруге могили Костя не чіпали. Так обірвалося молоде життя, прожите для України. 

Переглядів: 119 | Додав: mayboro | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar