Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов небесна сотня АТО
Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 18.08.2017
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
Google+

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов Залишенець 
всплытие фото при нажатии на неё

НОВИНИ

Форма входу

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов ЕРА 5канал ТВІ Молоде
Головна » 2016 » Квітень » 22 » Атомний феномен забуття
05:23
Атомний феномен забуття

Атомний феномен забуття 
Володимир Шидловський, заступник голови міжнародного Союзу інвалідів-ліквідаторів аварії на ЧАЕС — про будівництво першого саркофага і нереалізовані плани звести у Чорнобилі 16 енергоблоків

Тарас ЗДОРОВИЛО   

Мій співрозмовник Шидловський Володимир Устинович про ті події знає не за переказами. Він — генерал-майор, заступник голови міжнародного Союзу інвалідів-ліквідаторів аварії на ЧАЕС. У редакцію приніс альбом з унікальними фото будівництва першого саркофага.Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей...

Козацькому роду нема переводу

— Володимире Устиновичу, розкажіть про себе.

— По материній лінії — ми козацького роду. Після розгрому Запорозької Січі моїм пращурам було виділено землю на Чернігівщині. Один із прадідів — Пилип Власенко — був заступником Максима Кривоноса під час Коліївщини... Нас у роду п’ятеро братів.

Народився я під час війни — в 1943 році в селі Стара Басань Чернігівської області. В сусідніх Пісках (батьківщині Павла Тичини) німці спалили в церкві людей. Така ж доля чекала й нас із мамою та інших односельців. На щастя, хтось заступився — мама вирвалась зі мною з Басанської церкви, разом з іншими ми вціліли. Згодом потрапили в Західну Україну, були поблизу Львова. Потім нас заслали в польський концтабір «Майданек». Коли розбомбили концтабір, мама зі мною i якоюсь полячкою добиралася через болота знову в Західну Україну.

— Як складалася доля після закінчення війни?

— У 14 років у Києві я вступив до будівельного технікуму, по закінченнi якого потрапив на... Байконур, де півроку, у 1963-1964 роках, брав участь у будівництві пускових майданчиків. Там, у Казахстані, «хапанув» чималу дозу радіації. Крім того, поруч були ракетні установки з токсичним паливом, i час від часу траплявся його витік...

У той час суперсекретно в СРСР розроблялася програма будівництва стаціонарних станцій на Місяці. Ми як будівельники готувалися до цього. Згодом і ми, й американці, які розробляли подібну програму, чомусь досить різко й швидко її «заморозили».

Згодом я повернувся в Україну, став головним інженером «Домоуправління» № 211, а через півтора року — головним інженером Московського райжитлоуправління (нині це Голосієвський район). Із часом здобув декілька вищих освіт: закінчив Будівельний інститут, Київський держунівеситет ім.Т. Г. Шевченка (юридичний) та Інститут народного господарства (економічний факультет). Навчався на заочно-вечірніх відділеннях. Працював у «Мінмонтажспецбуді», став начальником відділу кадрів у двохсоттисячному колективі, розкиданому по всій Україні: ми обслуговували й об’єкти народного господарства, і військові.

Саркофаг — це більше 30 тисяч кубометрів бетону

— Коли сталася аварія на ЧАЕС, вас відразу кинули на амбразуру?

— Оскільки я відповідав і за організацію праці й мав відповідні допуски, то в перший же день після аварії мене викликав заступник міністра «Мінмонтажспецбуду» Олександр Штундель i каже: «Шидловський, треба їхати!». А я ж — ще й секретар парторганізації, у партію поступив ще 21-річним юнаком. Відверто кажучи, з керівництва мало хто хотів туди їхати, бо прекрасно розуміли, що таке радіація. Під вечір 26 квітня я був уже на місці. До речі, мої брати — Валерій та Ігор, працівники МВС, — прибули в Прип’ять наступного дня. Мені довелося керувати роботою з монтажу й будівництва саркофага. Ми залучали високваліфікованих робітників і керівників, яких раніш посилали у відрядження за кордон. Вони мали досвід у будівництві заводів та атомних електростанцій. Я особисто бував, зокрема, в Африці, у Сомалі, у Нігерії (в Аджабі), курирував будівництвом заводу.

Вразило те, що у Прип’яті високо в небо йшов багряний вогняний стовп, люди дивилися на палаючий реактор, не розуміючи смертельної небезпеки радіації. Після вибуху реактора панував хаос! Нещасні жителі Прип’яті не знали, що робити. Міліціонери, яких направили сюди слідкувати за порядком (серед них й два мої брати) — були вдягнені в звичайну форму й лише на третю добу їм видали... звичайні марлеві пов’язки. Із цих трьохсот «спартанців» до сьогоднішнього дня дожило близько 40 чоловік, із них більшість — інваліди.

Потім ми на 14 днів раніше збудували саркофаг.

— Коли розпочалося будівництво саркофага?

— Проектну документацію ми розробили за місяць. На заводах «Стальконструкцій» Міністерства УРСР «Мінмонтажспецбуд» уже в серпні 1986 року почали виготовляти елементи конфорсних стінок. Робили збірки вісімдесятиметрових стінок на промислових майданчиках, потім розбирали й тягнули на місце призначення. У Союзі тоді була спеціальна військова техніка для переміщення масивних конструкцій, але не було кранів для їх підняття. Тож довелося закуповувати в Німеччині крани Demag вантажопідйомністю до 200 тонн iз висотою підйому понад 100 метрів! Будівництво саркофага закінчили у грудні цього ж року, адже працювали в три зміни.

— У чому унікальність першого саркофага?

— У процесі ліквідації аварії, у важких умовах були проведені надскладні (у світовій практиці немає аналогів) роботи з консервації зруйнованого енергоблока. Саркофаг — це унікальна споруда: під час будівництва було укладено більше 30 тисяч кубометрів бетону, змонтовано шість тисяч тонн металевих конструкцій. Також його оснастили необхідним обладнанням — діагностичною апаратурою та засобами контролю.

— Дорогою ціною аварія на ЧАЕС призупинила амбітні плани керманичів Союзу...

— Так, плани щодо атомної енергетики були дуже масштабні. Лише на території Чорнобильської станції «наполеонівські» плани передбачали побудову 16 енергоблоків! На щастя, встигли збудувати лише чотири. Покійний академік Валерій Легасов (з яким я неодноразово спілкувався, як у Чорнобилі, так і в Москві) чи не єдиний, хто мав «здоровий глузд» i був категорично проти такої алогічної програми. Своїм опонентам він нагадував, що в геологічних умовах Чорнобиля, в умовах розливу річок, — робити цього не можна. До речі, дивною є його смерть у 1988 році: його знайшли вдома повішеним, а поруч — диктофон із записом маловідомих фактів стосовно катастрофи на ЧАЕС. Фактичною її причиною стала незгода з політикою безпеки на АЕС у цілому і найвірогідніше, що за принциповість цю мужню людину просто знищили.

— Чим ви займалися після 1986 року?

— По завершенні будівництва саркофага мені спало на думку об’єднати всіх ліквідаторів, тож у 1988 році я організував РПТ (республіканське професійне товариство) «Чорнобиль». І це була єдина організація чорнобильців, яка займалася господарською діяльністю з вирощування i переробки сільгосппродукції. По всій Україні, включно до «обвалу» у 1995 році, ми будували міні-заводи з переробки м’яса та овочів, також робили млини й пекарні. Розбірні конструкції постачав нам Світловодський завод, а обладнання брали в Росії.

Прибутків ми брали лише 20% (тоді, як інші будорганізації — 40%), але з умовою, що наша продукція частково буде йти чорнобильцям. Зокрема, у Вінницькій, Кіровоградській та Чернігівській областях нашим ноу-хау був випуск спеціального напою на основі лімфовузлів: у трилітрові банки з напоєм шипшини додавали цей спецекстракт. І люди реально оздоровлювалися! Цю програму навіть почав курирувати Костянтин Масик, колишній перший віце-прем’єр-міністр України. Проте в 1996 році програму довелося згорнути через брак фінансів. Наші підприємства будувалися по селах на основі колгоспів і радгоспів. Зараз вони позалишалися — змінилися лише власники.

У нашій організації «Чорнобиль» спочатку налічувалося 25 тисяч, а зараз їх залишилося — менше 1800 осіб. Із часом розвелося дуже багато «заробітчан»: вони їдуть туди, заробляють гроші в зоні, а потім правдами й неправдами влаштовуються на стаціонарне лікування у медзаклади чи радіаційні центри, згодом вибивають собі інвалідність (або купують), а отже, і пільги.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЩОДО ЛІКВІДАТОРІВ

— Як багато грошей держава виділяє лікарням на чорнобильців?

— Зараз — дуже мало. Приміром, нещодавно я лікувався у Центрі радіаційної медицини, то там на їжу виділяється аж... 4 грн. на добу. Ліків немає!

А зарплати зараз у керівників держпідприємств: 400 тисяч гривень, а з надбавками — близько мільйона за місяць. Та раніше держкерівники такого ж штибу отримували максимум 650 крб. а робітники — близько 200 карбованців; тобто не було такої колосальної різниці в зарплатах. (Навіть Генсек Брежнєв мав платню у 800 карбованців). Незадоволені люди через такі неподобства рано чи пізно можуть «вибухнути»!

— Скільки було відселено із Чорнобильської зони людей? Хто такий справжній ліквідатор?

— Усього із зони було відселено близько 116 тис. населення, всі вони були забезпечені новим житлом i працевлаштовані. А ліквідатори — це ті люди, які добровільно пішли в пекло атомної радіації, що утворилося в результаті теплового радіоактивного вибуху еквівалентного двом сотням атомних бомб, скинутих на Японію у 1945 році.

— Як держава піклується про людей, які безпосередньо виконували роботи з ліквідації аварії у 1986 році?

— На жаль, держава почала здійснювати «феномен соціального забуття та геноциду» чорнобильців, систематично проводиться штучна мінімізація соціальних гарантій. А почалося з того, що поступово відмінили посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС, замінюючи їх на «нові» — зразка 1997 року, де вже йдеться про осіб «...постраждалих унаслідок чорнобильської катастрофи». А це вже зовсім інші виплати та пільги, й інший моральний статус ліквідатора аварії.

— Утім зростає, як на дріжджах, кількість новоспечених ліквідаторів... Чи є вихід iз цієї ситуації?

— Дійсно, й ця проблема для держави нині неконтрольована. На даний час з’явилося більше 110 тисяч інвалідів-ліквідаторів, серед яких чимало псевдоліквідаторів. Доходить до трагікомізму: відбувається збільшення кількості інвалідів-чорнобильців не з числа істинних ліквідаторів 1986-1987 років, а за рахунок людей, котрим на той час було 10-15 років. Це контингент із числа переселенців, а ще так званих «заробітчан» — їхній статус необхідно терміново змінювати.

Для розв’язання цієї проблеми необхідно створити комітет iз функціями оперативного вирішення й регулювання соціальних питань чорнобильських програм. На мою думку, до 40% чорнобильців-інвалідів — це «липові» інваліди, а загальна кількість інвалідів досягла вже фантастичних 200 тисяч чоловік. І тут багато запитань до медкомісій, котрі за «мзду» щороку «штампують» псевдочорнобильців.

— Майже два роки тому ви побували в Японії, у префектурі Фукусіма, де на АЕС у 2011 році сталися аварійні вибухи. Про що розповідали колегам?

— Так, я був залучений як експерт-консультант, адже мав значний досвід у будівництві АЕС (це вже коли став головою міжнародної організації РПТ інвалідів-ліквідаторів «Чорнобиль»). Проте японці не дуже раді розповсюдженню інформації щодо такої допомоги. Бо коли ми почнемо говорити правду про їхню ситуацію, вони образяться... (Безпосередньо після аварії біля станції дозиметр «зашкалювало» — було до 500 рентгенiв на годину, а вже в півкілометрі від неї — «лише» біля 1,5).

До речі, коли японці дізналися, що ми — троє братів — мали безпосереднє відношення до ліквідації Чорнобильської аварії та її наслідків у 1986 році, а четвертий В’ячеслав, якого вже немає, працював у підприємстві «Чорнобиль-екологія» в зоні зараження у 1987 році, то вони сказали: «Давайте ми хоч пам’ятник вам у нас поставимо?!»

Минулого року я був шість разів у Чорнобилі. Порівняти стан організації боротьби з наслідками аварій наш і японський — неможливо, це небо і земля. Радянський Союз у 1986 році не був готовий до такої повномасштабної аварії, яка сталася у Чорнобилі. Тоді туди нагнали більше 600 тис. людей, тоді як справитися з бідою могли кілька десятків тисяч спеціалістів. Скільки людських життів та здоров’я було забрано марно через безтолковість та непрофесіоналізм вищого керівництва!

«УМ»
Переглядів: 75 | Додав: patriot | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar