Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов небесна сотня АТО
Вітаю Вас Гість!
Субота, 23.09.2017
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS
Google+

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов Залишенець 
всплытие фото при нажатии на неё

НОВИНИ

Форма входу

Голос Свободи Радіохвиля Радио Азов ЕРА 5канал ТВІ Молоде
Головна » 2013 » Грудень » 24 » 90-річчя Миколи Петрова
07:34
90-річчя Миколи Петрова

90-річчя Миколи Петрова

Подію відзначили переважно його політичні однодумці, поки нечисленні читачі, колеги, знайомі. Урочистості відбулися в бібліотеці міського будинку культури.

Промовці, в їх числі голова Кіровоградської обласної письменницької організації Василь Бондар, голова обласного «УДАРу» Анатолій Ревенко, член Національної спілки письменників України Анатолій Загравенко, директор Володимирівської середньої школи Тетяна Чорна, дочка Миколи Гавриловича Тетяна, колишній депутат міськради Микола Орел та інші, розкрили славний громадянський, трудовий та творчий шлях Миколи Петрова. Він разом з дружиною Марією Аврамівною десятиліттями працював у школах району, зокрема  у Володимирівській середній загальноосвітній школі, звідки й вийшов на пенсію. Був громадські активним і так само невтомним. Створив у місті осередки Товариства української мови, Організації українських націоналістів, демократичної ветеранської організації, міську організацію Народного Руху України і завзято в них працював до останніх днів свого життя, запалюючи особистим прикладом інших на благородну справу служіння рідному народові та молодій державі Україні.

Син репресованого, Микола Гаврилович був учасником бойових дій у Другій світовій війні. А в мирні дні він надзвичайно багато подорожував по країнах Європи. Був високоосвіченою та інтелігентною людиною, до якої тягнулася молодь, брала приклад.
Микола Петров на прохання редакції міської газети свого часу переклав спогади австрійського залізничника-антифашиста Генріха Райтера, котрий у дні війни перебував у м. Знам’янці. Цей іноземець не вважав себе героєм, борцем, але на стільки міг, допомагав місцевим жителям у їх відчайдушній боротьбі з ненависними фашистськими окупантами. Таємно працівник залізниці вів щоденник. Це й дало йому змогу вже опісля війни написати  книгу спогадів про перебування в нашому місті у найгіркіший для нього час ворожої окупації. Микола Петров ближче познайомився з австрійським антифашистом, соціалістом за політичними переконаннями. Ті переконання іноземного колеги не стали на перешкоді українському національному патріотові в сумлінній творчій праці над перекладом рукопису. Микола Петров подав усе так, як бачив і розумів соціаліст Генріх Райтер. Отже, відступу від історичної правди, від того, що і як трактував іноземець про нашу боротьбу ані найменшого. Тим і дорога ця книга для нас, про чиїх дідів і батьків у ній розповідається. Свого часу накладом півтора тисячі примірників видання «Тихий фронт» було надруковане у тодішньому державному Центрально-Українському видавництві під редагування Василя Бондаря.
А наступний творчий крок Миколи Петрова був ще переконливішим та вагомішим. Він на власні кошти зробив спробу видати книгу оповідань «Двоє на льотному полі». Готувалася до друку та в неймовірних труднощах друкувалася та книга так само у  Центрально-Українському видавництві. Був намір також видати півтора тисячі примірників. Проте доля розпорядилася по-своєму. Із усього накладу авторові вдалося одержати на руки тільки невелику сумку з уцілілими примірниками на звичайному газетному папері, тепер уже відчутно пожовтілому. Але з того, що збереглося, бо все інше у час жахливої інфляції у видавництві пустили під ніж, так як автор не міг сплатити вже нову, зрослу у геометричній прогресії суму.
Тим часом відомий письменник Олександр Сазоненко та критик Григорій Клочек дали високу оцінку виданню. Г. Клочек взагалі поставив оповідання Миколи Петрова ще вище знаменитих Гончарових «Прапороносців», бо в українського класика війну було зображено в романтичних тонах, а в невідомого широкому загалові автора та окопна правда була такою, що від неї холола кров та дибом піднімалося на голові волосся. Саме завдяки тій відмінності Миколу Петрова вже посмертно було прийнято в ряди Національної спілки письменників України, що є випадком винятковим.
Тож не випадково учасники заходу у своїх виступах наголошували, що необхідно нарешті перевидати все створене письменником, що в місті повинен був би створений музей письменника, що варто школу, в якій він працював, назвати його світлим іменем, та й вулицю, де він жив у звичайному будинку, нарешті перейменувати на вулицю Миколи Петрова. Під кінець зустрічі було підписане звернення до Знам’янської міської і районної, Володимирівської сільської рад всіма учасниками заходу.

Переглядів: 146 | Додав: mayboro | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar